|

І оживає дерево в руках- Талановиті діти лісівників

 
 

Про цього хлопчину «підказав» Інтернет. Його роботи з дерева зібрали багато схвальних відгуків, викликали захоплення й цікавість. Тож знайомтеся: Сергій Дука — молодий і перспективний.
Його дитинство промайнуло в Гаях серед розкішної природи. Щоденне спілкування з лісом, розповіді батька, який 14 років працює в лісовій галузі, любов до всього сущого зіграли ключову роль у виборі професії. Після закінчення місцевої дев’ятирічки Сергій ні хвилини не вагався, куди піти вчитися. Вибрав Лубенський лісотехнічний коледж, згодом отримав ступінь бакалавра в Національному університеті біоресурсів і природокористування в Києві, зараз поглиблює знання в Сумському аграрному університеті. Четвертий рік працює в Роменському агролісгоспі. І вирізує…
Щоб створити таку красу, треба не тільки взяти в руки інструмент, а ще й бути художником, мати естетичний смак, «відчувати» дерево. Всім цим Сергій Дука наділений.
— Ідеї знаходжу здебільшого в Інтернеті. Цікавлюся, як працюють інші умільці, щось повторюю, але переважно «позичаю» елементи в різних майстрів і створюю власний виріб.
А ще надихаюся лісом. Там стільки цікавого! Кожний листочок чи тваринка непов-торні. Робота в мене така, що спонукає бути спостережливим і уважним. Тому, хто любить природу, вміє бачити, вона завжди дасть підказку, — ділиться секретами свого захоплення юнак.
І хай зараз тих секретів ще й не так багато, в Сергія все попереду. Молодий, енергійний і напрочуд скромний хлопчина творить із дерева справжні дива.
— Пробував різати з груші, як це роблять на Західній Україні. Не сподобалося, видалася твердуватою. Тож «облюбував» липу. Однорідна за структурою, м’яка, вона однаково добре ріжеться уздовж і впоперек волокон, піддається обробці практично будь-яким способом, — продовжує посвячувати мене в таїну своєї справи молодий майстер.
Він дійсно майстер, це не просто красиве слівце. У свої 23 Сергій багато знає про особливості, фактуру деревини й успішно застосовує ці знання в роботі. Наприклад, для того, щоб вирізати композицію з совою та бобром, спочатку треба з кількох дощок склеїти такий собі щит, відшліфувати. Потім нанести малюнок і тільки тоді братися за інструменти. Стамески й різьбярські ножі — найперші помічники хлопця. Вони в основному ще радянського виробництва. Також є стамески сучасні, українського виробника, які не поступаються дорогому професійному обладнанню відомих фірм.
Важливо повторити структуру листочка, соснової гілочки, пера птаха чи шкурки тваринки. Багато важить і фарбування. Спочатку заготовка зашліфовується, покривається морилкою, знову шліфується, аби з’явилися певні відтінки. І нарешті покривається кількома шарами лаку. Лише тоді виріб виглядає дуже ефектно.
Але цьому передує кілька місяців праці. Не може Сергій дозволити собі щодня займатися улюбленою справою, бо життя в селі вимагає від хазяїв, аби був лад і на городі, й на подвір’ї, і в хліві. А Сергій Дука саме такий. Тому «викроює» годинку-другу, коли поробить усе по господарству, й усамітнюється в майстерні. Тоді дає волю фантазії, і здається, що дерево аж співає в його руках.
Звичніше розповідати про захоплення людини з великим життєвим досвідом. Та Сергій переконаний, що це не головне. Треба мати терпіння, творчу «жилку», хист і бажання втілювати задумане в життя. В нього це виходить. Завітайте на його сторінку у фейсбуці й переконайтеся самі. Впевнена, будете в захваті, а може, й замовите що-небудь.
Алла БАБЕНКО

Калейдоскоп весняних справ

Коли за справу береться майстер /Жінки в лісовій галузі

Не все так просто, або Погляд на ліс з іншого боку

Перефразовуючи класика, спитаю: чи любите ви ліс так, як люблять його ті, хто працює в лісовій галузі? Переконана, що таких знайдуться одиниці. Але то будуть люди свідомі, закохані в природу, які розуміють її значення для суспільства. Переважна ж більшість, у тому числі і я, має споживацьке ставлення до даного нам багатства. Та побувавши на Державному підприємстві «Роменське лісове господарство», ще раз упевнилася: якщо турбуватися про «зелені легені» планети, то, виявляється, не все так погано «у нашому домі».

Все починається з малого
Життя дерева зароджується в насінині. В дрібній, часто непримітній криється такий могутній потенціал, що диву даєшся, звідки береться сила. Для пересічної людини початок трансформації, наприклад, жолудя залишається непоміченим. А от для лісівників розсадника Томашівського лісництва ДП «Роменський лісгосп» усе як на долоні. Розкинувся він на площі 3,20 га. Посівне відділення займає 0,61 га, шкільне — 0,84 га, маточне — 0,30 га. Тут, можна сказати, такий собі замкнутий цикл — від насіння до поважного красеня.
— Щоб виростити гарний ліс, потрібний і гарний посадковий матеріал. Тому насіння ми збираємо з кращих дерев, відкалібровуємо його, доводимо до відповідної кондиції. Для цього в нас є спеціальне устаткування. Скажімо, щоб «дістати» насіння з соснових шишок, треба їх висушити за певної температури. Жолуді теж відбираємо з міцних дубів, адже ми зацікавлені в тому, аби життя лісу не переривалося, — розповів лісничий Томашівського лісництва Володимир Петрівний.
Це господарство відповідає, крім іншого, й за забезпечення саджанцями всіх структурних підрозділів Роменського лісгоспу. Володимир Павлович як дбайливий господар провів екскурсію територією. Найбільше вразив такий собі «дитячий садочок». Акуратними густими рядочками вишикувалися малесенькі дубчики. Це — майбутні красені-дуби. У шкільному відділенні підростають сосни. У спеціальних ємностях готові до самостійного життя на визначеній території саджанці.
— Це основні лісовартісні породи дерев — дуб і сосна звичайні. Намагаємося йти в ногу з часом. Тому взялися за вирощування саджанців із закритою кореневою системою. Це має свої переваги. Такі рослини краще приживаються, бо не зазнають стресу, а зразу починають брати із землі поживні речовини, — пояснює лісничий. — Ще в нас є кедри, туї, горіхи. Всі вони потребують дбайливого догляду. Тож робити це доводиться не лише за допомогою техніки, а й сапками.
Навіть не уявляла, що саме так розпочинається життя лісу. Спіймала себе на думці: наскільки ми, прості обивателі, далекі від природи. Звикли брати від неї, а от віддавати чомусь не спішимо. Результати цього помітні вже зараз. Наприклад, скрізь у розпліднику прокладена система поливу рослин. А ще кілька років тому саджанцям вистачало вологи…
Дбають же про «зелені легені» планети лісівники. Ми здебільшого звикли їх лаяти. Мовляв, випилюють ліс, вивозять колоди, а натомість лишають пустку. Неправда! У кварталі 53 — урочище Сосна за Сулою на території Коровинської ОТГ — на 2,7 га якраз насаджували деревця. 6666 штук на 1 га за схемою посадки 3х0,5 м. У спеціально прокладені міжряддя за допомогою лісосадильної лопати — меча Колесова лягали поки що зовсім малесенькі сосни. Вони дійсно ледь помітні, тому навіть із незначної відстані земля видається голою.
А неподалік на ділянці вже зеленіють трирічні хвойні насадження, поодаль — п’ятирічники, а обабіч дороги, де ми проїжджали, — сосни, яким по десять виповнилося. Тож цикл безперервний. На жаль, природа не може «приказати» деревам, щоб росли швидше. Цей процес тривалий. А нам, як варварам, хочеться всього і зразу. Мабуть, саме це найбільше турбує лісівників.

Чи виросте з дубочка дуб?
Цим занепокоєні і Володимир Петрівний, і директор ДП «Роменське лісове господарство» Олег Салов:
— Зараз активно провадиться пропагандистська робота проти держлісгоспів. Очевидно, що комусь дуже кортить прибрати до рук найбільше після землі багатство. Мовляв, держава не справляється з покладеними на неї обов’язками стосовно лісу, тому його треба передати в приватну власність. За приклад беруть деякі закордонні графства багатіїв. Але вся справа в тому, що наші товстосуми аж надто відрізняються від іноземних. Ліс — це довгострокова інвестиція. І мати з неї прибуток зможуть хіба що наші внуки, а той правнуки. Чи готові українські олігархи вкладати гроші сьогодні і нічого з того не мати через рік чи десятиліття? Навряд.
Тому лісівники щоденною наполегливою працею намагаються вберегти галузь. А що труд їхній дійсно важкий, переконалася на власному досвіді. Найпростіше: працівники, мабуть, не рахують, скільки кілометрів долають за день. І це не прогулянка вимощеною доріжкою. Це така собі ходьба з перешкодами: пеньки, міжряддя, гілляччя… Але залюблених у свою справу не зупинить ніщо. Той, хто обрав цю професію, зважив усі «за» і «проти». Тому «випадкових» людей тут не зустрінеш.
І в Роменському держлісгоспі — також. Про кожного з колективу Олег Салов міг би розповісти багато хорошого. А от про одну жіночку відгукнувся особливо тепло:
— Вона — справжній професіонал. Хоч і не має спеціальної освіти, але знаннями й досвідом не поступиться дипломованим та іменитим.

Коли за справу береться майстер
Робітник лісокультурних, лісогосподарських робіт Ольга Кононець, а саме про неї говорив керівник, привітно зустріла мене біля своїх «володінь». Вона разом із чотирма колегами опікується 0,76 га насаджень у розсаднику декоративних та чагарникових рослин ДП «Роменське лісове господарство» і теплицею площею 0,025 га, де кількість зачеренкованого та висіяного матеріалу становить 81600 штук.
Це зараз про своїх «підопічних» Ольга Іванівна може розповідати годинами. А в дитинстві навіть і на думку не спадало пов’язати життя з цією галуззю. Її вабила медицина. Але не так сталося, як гадалося. Юною вийшла заміж, переїхала в Ромни, не забарилося й поповнення в молодій родині. Свою трудову стежину моя співрозмовниця розпочала вихователькою в дитячих яслах, навіть вступила на заочне відділення Лебединського педагогічного училища. Та доля знову розпорядилася по-своєму. Понад 15 років Ольга Кононець пропрацювала в міському територіальному центрі обслуговування населення. А коли відчула, що не може дати стареньким усього того, чого від неї очікують, вирішила спробувати себе в кардинально іншій сфері.
Незабаром Ольга Іванівна відзначатиме «кругленьку» дату — десять літ спілкування з рослинами. Начебто й небагато для ювілею, але в лісівництві це ціла вічність. Адже за цей час жінка так навчилася розуміти безмовний світ зеленого царства, що безпомилково визначає будь-які його примхи. І якщо на зорі своєї кар’єри виконувала роботи хоч і належним чином, але виникало багато питань, то нині її можна назвати справжнім майстром. Тільки людина допитлива, з величезним бажанням осягнути всі тонкощі справи, за яку береться, здатна так захоплено розповідати про улюблене заняття.
— У нашому розсаднику «оселилися» декоративні рослини. Спочатку вирощували тільки тую, ялину, ялівець і самшит у відкритому ґрунті, продажів практично не було. Тому перейняли досвід інших господарств. І сьогодні в теплиці вкорінюємо, а згодом висаджуємо в короби і мультиплати топіарні культури. Серед них, зокрема, ялівець скелястий, лапчатка, керія, вейгела. Популярні також вічнозелені рослини, наприклад, піроканта. Її листочки і дрібненькі червоненькі ягідки створюють неповторну атмосферу серед снігу. А от метасеквоя на зиму хвою скидає, — проводить мені екскурсію Ольга Іванівна.
Особливе враження справила туя смарагд, вистрижена спіраллю. Спочатку здалося, що то якась в’юнка рослина оповила підпору.
— Це проводимо туї спеціальні «пострижени», надаємо особливої форми. Зараз усе більшої популярності набирають саме такі наші «підопічні», бо люди стали частіше бувати за кордоном і хочуть на власних обійстях мати таку красу. Тож задовольняємо їхні потреби, — пояснила фахівець.
Клієнти трапляються різні. Дехто прямо в розсаднику визначається, що придбати. А є, так би мовити, «підковані» — обізнані з різновидами конкретної рослини, її «характером», особливостями догляду. Від вибраного «місця дислокації» залежить, якого обранця придбати. Адже одні полюбляють сонячні місцини, а інші краще почуваються в тіні. Якщо в проєкті рокарій чи топіарій, то Ольга Іванівна порекомендує відповідні сорти високих і низькорослих сортів рослин, тих, які добре сусідять, аби на вашому подвір’ї все виглядало гармонійно.
— Приємно, що з’явилися поціновувачі ялинок у горщиках. Серед різновидів, наприклад, ялина колюча і псевдоцуга, хвоя якої пахне цитрусами. В такий спосіб і зелену красуню рубати не треба, і новорічне деревце матимете, — торкнулася ще однієї особливості роботи галузі працівниця. У перспективі також вирощування туй високорослих сортів у фігурах тварин.
Взагалі, говорить О. Кононець, хвойні дерева надзвичайно корисні. Вони виділяють фітонциди, які очищують наші легені. Недарма ж усі санаторії розташовані саме в таких лісах. А в роки Другої світової війни навіть операції проводили серед ялівцевих насаджень.
Звідки ж стільки знань у простої 58-річної жіночки? Багато корисної інформації повідомляють клієнти, Інтернет-джерела. Неабияку роль відіграють чіпка пам’ять, небайдужість до професії і любов до всього сущого. А йде, мабуть, та любов ще й від міцного селянського коріння, від батька, який у молодості працював вальщиком лісу.
— Все, що робиш, роби, як для Господа. Тоді матимеш наснагу до праці, спокій у душі й розуміння себе в цьому світі, — таке життєве кредо Ольги Іванівни.
Упевнена, що в моєї співрозмовниці все це є. Вона випромінює таку доброту, що, здається, відчуваєш її. А отже, відчувають і рослини. Тому, мабуть, і віддячують їй по-своєму. А це вже вищий ступінь професіоналізму. І хоч Ольга Іванівна скромно зазначила, що нічого особливого не робить, побачене в розпліднику підтверджує: жінка в лісовій професії не випадково. Вона майстер своєї справи. А від цього виграє, безперечно, вся галузь.

***
От тільки чи вдасться лісівникам «виграти війну» з олігархами в цілому? Аби допомогти їм у цьому, подивімося на ліс з іншого боку.
Алла БАБЕНКО

Якщо робити все правильно — ліс буде завжди

Ви, певно, щодня чуєте про варварські рубки дерев у країні й загрозу, яку вони несуть для природи. А чи задумувалися, чому дерева в лісах ростуть рядками й мають переважно однаковий вік? Я — ні. Допоки не побувала на Державному підприємстві «Роменське лісове господарство». Тож пропоную розібратися, як ведеться лісове господарство на Роменщині й чи завжди рубки — це погано.
ДП «Роменське лісове господарство» опікується зеленими насадженнями в шести районах — Роменському, Недригайлівському, Липоводолинському, Лебединському, Білопільському й Буринському. В структурі підприємства — п’ять лісництв. Таким великим господарством займаються всього 126 людей. Останні шість років ними керує Олег Салов. Своє життя він присвятив лісові й знає про нього, здається, все.
На Роменщині діють Роменське й Глинське лісництва, в користуванні яких — сім тисяч гектарів землі. Для порівняння: друге лісогосподарське підприємство, яке працює на Роменщині, — ДАП «Роменський агролісгосп», господарює на 13 тисячах гектарів.
Усе починається з лісовпорядкування, розповідає Олег Салов. Воно ведеться виробничим об’єднанням «Укрдержліспроєкт». Із періодичністю раз на десять років фахівці перевіряють виконані лісгоспом роботи за поперед­нє десятиліття й окреслюють заходи на наступне. В основі плану лісонасаджень лежать вік дерев та їх походження. За цим критерієм розрізняють: до 40 років — молодняк, до 70 — середньовікові, решта — пристиглі й стиглі породи.
— Різні дерева мають свій вік стиглості. В сосни, наприклад, це 80 років, у дуба — 100, — пояснює Олег Салов. — До цього часового рубежу вони є гарним матеріалом для будівництва, виготовлення меблів і паперу. Якщо ж тримати далі, вони починають пропадати, й корисної деревини залишається все менше. По суті перетворюються на дрова.
Такі дерева стають тягарем для країни, бо площу займають, а податків із них надходить мало. Скажімо, якщо за кубометр спілого дуба державна казна отримує 1000 гривень, то за куб сухого — всього 18.
Саме тому дерева вигідно спилювати вчасно. І «Роменське лісове господарство» це робить. Але після рубок ділянки не стоять пусткою, тут відразу насаджують молоді деревця. Та просто посадити мало. Аби новий ліс прийнявся і ріс, фахівці докладають максимум зусиль. Молодняк сосни, до прикладу, доглядають до п’яти років, дуба — до шести. На першому році життя молоденький ліс прополюють чотири рази, на другому — тричі, на третьому — двічі і нарешті на четвертому — раз. До роботи залучають і місцевих жителів. Зарплата й офіційне працевлаштування — усе згідно із законом.
На окремих відрізках життя лісових насаджень проводять рубки. Так, із 10-го до 21-го року роблять рубку освітлення.
— Ми не повинні допустити, щоб небажана порода заглушила сосну, дуб, березу, ясен. Часто на ділянках проростають осика, акація чи берест. Вони забирають поживні речовини й «душать» цінні дерева, з яких можна виготовити більше продукції.
Після 21-го року здійснюють рубку прочистки, далі — проріджування.
— Маленькі дерева, аби зайняти своє місце під сонцем, мають затінити певну територію, щоб вибити всю траву, — пояснює Олег Салов. — Через це їх садять дуже густо, буквально через 50 сантимет­рів. Якщо всі приймаються, у певний момент їм стає тісно. Тому проріджуємо, вирубуємо ті, які заважають, хворі, криві, сухі. Залишаємо тільки кращі.
Цей метод догляду триває аж до 80 років. Потім отримуємо повноцінне здорове насадження гарних дерев, з яких виходить хороший матеріал, а до бюджету країни надходять податки. Тільки за минулий рік ДП «Роменське лісове господарство» сплатило в державну казну 24 мільйони гривень. Від держави ж не взяло й копійки.
Ліс виростити дуже складно, ділиться директор. У дерев чи не стільки ж хвороб, як у людей. Є навіть поперечний рак дуба, який призводить до того, що кремезний велетень поступово вмирає. Світова спільнота обіцяє мільйон доларів тому, хто знайде причину появи цієї недуги, в надії, що тоді, можливо, підберуться до причин появи онкозахворювань у людей і знайдуть шляхи боротьби з ними. Сосни часто страждають на рак-сірянку. Є ще купа грибкових захворювань.
Зараз масово нападає короїд, скаржиться Олег Олександрович. Факторів, говорить, кілька. По-перше, падає рівень ґрунтових вод. Особливо від цього страждають насадження старшого віку. Дерево звикло пити з певної глибини. І коли вода відступає на 10-20 сантимет­рів, уже не отримує потрібної її кількості. Тоді в нього слабне імунітет і з’являється купа хвороб.
— У сосни, наприклад, є система оборони. Всередині неї під божевільним тиском циркулює смола. Щоб штовхати в’язку масу на 30 метрів угору, неабияка сила потрібна. І ось коли короїд сідає на дерево й прогризає стовбур, смола його просто розчавлює. Але якщо дерево ослаблене, то такого тиску в ньому немає. Жук їсть і розмножується, а дерево вмирає.
Другий фактор — зміна клімату. Якщо раніше короїд виводився двічі за період тепла, то тепер устигає тричі. А з такою зимою, як цьогоріч, може, й усі чотири. Коли на дерево сідають десять жучків, воно спроможне чинити опір, але коли десять тисяч — ніяка смола не допомагає.
Збитків завдають і пожежі. Остання на території Глинського лісництва зачепила багато дорослих сосен і знищила частину посадки 2014-го. Минулої осені дерева пересадили. Від слідів пожежі нині залишилися тільки глибока борозна, яка рятувала ліс від поширення полум’я, і почорнілі при корені стовбури. Та прикро лісникам, що шість років плекали дерева, а через чиюсь необачність довелося починати все з нуля. Проте знайшли вихід, як рятувати насадження від вогню.
— Ми ще торік провели експеримент у Недригайлівському лісництві, — розповідає Олег Салов. — У селі Вільшана на вишці мобільного оператора «Київстар» установили відеокамеру й направили на ділянку соснового лісу. В режимі онлайн відео передається пожежному сторожу лісництва, й на перші ознаки вогню відразу реагують. Нині ведемо переговори — хочемо й у Роменському районі таке запровадити.
Труд лісорубів дуже складний, наголошує директор. Узимку холодно, влітку — неймовірна спека, а ще комарі, мошкара — не продихнеш.
— У моїй практиці був такий випадок, — ділиться Олег Олександрович. — Ще коли майстром працював, жінка виписала дров і приїхала до лісу. Оскільки тоді не було спеціальної техніки, працівники навантажували дерево власноруч. Зима, сльота. Вона подумала, що це ув’язнені, бо з власної волі людина в таких умовах не працюватиме.
Професія лісоруба стоїть на другому місці за смертністю після шахтаря. Найменша помилка — і тридцятиметрове дерево летить не туди. В нашій державі за статистикою в рік гинуть від 10 до 16 працівників галузі. Якщо лісівники країн Європи вже давно користуються валочними машинами — харвестерами, то українці таку розкіш собі дозволити не можуть. Коштує дорого, а система кредитування в нас дуже відрізняється від європейської.
Олег Салов стурбований, що останніми роками діяльність працівників лісової галузі населення сприймає негативно:
— Коли їде зерновоз, говорять: «Господарі!», а коли машина з лісом — «Варвари, винищувачі!». Минулого року ми зрубали 37 тисяч кубів молодняка й спілого дерева. Їх же треба чимось перевозити. Звичайно, є помилки в нашій роботі, зустрічаються недоб­росовісні працівники, але ми з цим боремося.
Попри загальне переконання масштаби вирубок в Україні порівняно з іншими державами не такі вже й великі, говорить директор лісгоспу. Галузь заготовляє 19 мільйонів кубів деревини в рік при тому, що площа покритих лісом земель — 9,5 мільйона гектарів. У той же час у Німеччині площа лісів становить 11,5 мільйона гектарів, а заготовляють вони 95 мільйонів кубів у рік.
— Говорять про «лисі» Карпати. Подивіться, — Олег Салов показує на саджанці молоденьких дубів. — З гелікоптера здаватиметься, що тут пустка, а дерева ростуть уже третю весну.
Заборона на експорт не­­обробленої деревини призвела до значного падіння цін на товар. Кількість вирубок не змінилася, а от грошей у державний бюджет стало надходити менше.
— Раніше ми продавали куб 100-річної сосни за 2200 гривень і залучали в країну валюту, тепер — за 950 гривень, — розповідає директор. — Весь світ експортує на ті ринки, які ми залишили. Білорусь через Україну везе ліс. А ми сидимо на дровах. З минулого року залишилися шість тисяч кубів. Куди їх дівати?
Фактично весь ліс на те­­риторії України створений штучно. Доглядати за насадженнями почали ще з часів Петра І. До певного періоду наші предки просто рубали деревину, а коли зрозуміли, що будувати кораблі й дороги більше немає з чого, взялися за її відтворення. Тож переважна більшість лісів країни вже вирубана й насаджена знову по 3-4 рази.
— Можна викачати газ, нафту, викопати руду, а ліс — ресурс невичерпний, він буде завжди, якщо робити все, як годиться, — переконаний Олег Салов.
Аліна ТКАЧЕНКО
Фото автора

Один раз на рік ялинка вогнями блищить

Даруйте за неділовий стиль заголовка до репортажу для ділового журналу. Але ж на порозі – чи не найказковіше, найулюбленіше свято…
Державне лісове підприємство розташоване на околиці Ромен. Незважаючи на те, що діставатися сюди далеченько навіть з центру міста, територія його стала місцем паломництва і дітвори, і дорослих – мам з малюками, бабусів, дідусів. Бо садиба лісгоспу – це і парк, і сад, і арборетум, і квіткове царство…А з минулого літа – ще й школа. Не звичайна школа, а лісова. Про історію її створення розповів директор Олег Салов:
–Щороку на початку літніх канікул на екскурсію до нашого дендропарку приходять учні міських шкіл, приїздять групами із сільських. Року, що минає, ми вирішили привнести до екопросвітницької діяльності додаткову родзинку та облаштувати в дендропарку «Школу лісівника». Її називають по–різному: і просто лісова школа, і школа в природі, і лісовий клас під відкритим небом. Та суть не в цьому. Головне – тут, у затінку дерев, діти мають змогу відпочити після екскурсії, обмінятися враженнями, послухати оповіді лісівників про життя та значення лісу, про різні породи дерев та кущів, про його мешканців, виконати певні творчі завдання. Клас оснащений яскравими інформаційними матеріалами, в ньому встановлені деревяні лавки, парти. Школа працює без канікул – діти відвідували  її навіть улітку, відвідують узимку. З вихователями позашкільних закладів, батьками. Не лише Роменського, а й сусідніх районів. Нам приємно чути позитивні відгуки дітей, дорослих.
–Яку ще мету переслідували? – продовжував Олег Олександрович. –Останніми роками трудівники лісової галузі  зіткнулися з тим, що в суспільстві існує викривлене уявлення про те, чим живе  вона. Через ЗМІ нав’язується думка, що лісівники лише рубають ліс і нерідко дуже важко переконати доросле населення в тому, що ми є творцями його, стоїмо на захисті зелених багатств країни. Маємо переконувати на власних прикладах, демонструвати результати своєї праці. Дуже благодатний грунт тут – дитячі душі, які чисті, не забруднені дешевою пропагандою. Тож створивши «Школу лісівника» при лісгоспі, активно взялися показувати юним, чим займаємося в лісі, яка то нелегка і водночас благородна  справа – виростити з насінини могутнє дерево. Діти пізнають ази лісівництва, бачать лісівників у процесі роботи, самі підключаються до виконання посильних завдань і в них зароджується повага до працівників галузі, довіра до них як до фахівців. Ми й надалі працюватимемо з підростаючим поколінням. Цьому питанню постійно приділяє увагу начальник обласного управління лісового і мисливського господарства Віктор Чигринець, відтак   на Сумщині юні шанувальники лісу завжди мають ділову й ефективну підтримку лісівників.
Багато допитливих гостей тут (і не лише покупців) у ці передсвяткові дні. Не тільки на центральній садибі, де знаходиться розсадник декоративних форм рослин, а й у Тимашівському лісництві, яке спеціалізується на вирощуванні сіянців головних лісоутворюючих порід і, крім того, має чималу плантацію новорічних ялинок – сосни звичайної, ялини європейської та колючої (голубої). Сама садиба лісництва в Тимашівці теж вабить красою й оригінальністю, але про те – трохи нижче. Повернемося до головних живих символів улюбленого свята. До місць плекання їх у передноворіччя дорослі привозять на екскурсії дітей, котрим неабияк цікаво, який шлях проходять вічнозелені красуні, перш ніж потрапити на свято. Лісівники доносять до школярів, наскільки копітка та тривала праця з їх плекання.
Триває в грудневі дні і жвава торгівля – покупці в лісгоспі, до речі, мають змогу вибирати деревце прямо на ділянці, де росте. «Так ліпше і для підприємства, і для людей, – пояснив лісничий Володимир Петрівний. – Переваг кілька. Лісгосп не втрачає на випадок, коли зрізане деревце нікому не приглянулось. Завжди зберігається товарний вид і не треба витрачати кошти на транспортування. І покупець, у свою чергу, може вибрати те, яке йому до вподоби».
У лісгоспі багатий вибір зелених символів свята, тут постійно працюють над розширенням асортименту. Чимало ялинок, як, наприклад, голубі, продають у горщиках, аби можна було висадити навесні. Продають у лісництвах, на ялинкових базарах у Сумах та районних центрах, на майданчику поряд з магазином «Лісовичок» у Недригайлові. Можна придбати як звичайні, так і зі спеціально сформованою формою. «Якщо раніше просто засаджували новорічні ділянки і в міру зростання вирубували деревця, то тепер ще й формуємо крону. Аби наші ялинки та сосни відрізнялися й були конкурентоздатними на ринку. Якщо звичайне метрове деревце можна придбати і за 50 грн., то зі сформованою кроною воно вартує значно дорожче. У цьому випадку велику роль відіграє фактор краси . Люди, дивлячись на пухнасту, оригінальну ялинку, готові сплатити більші кошти. Ідуть від нас задоволені і повертаються за покупкою на наступне свято. Це для нас найбільша радість».
…Роменське лісове господарство порівняно з іншими підприємствами облуправління не має досить потужної лісосировинної бази, тому зосередило увагу на розвитку декоративного розсадництва: спеціалізується на вирощуванні посадкового матеріалу із закритою кореневою системою, реалізації крупномітних саджанців, фігурній стрижці їх. На центральній садибі на 1,5 га розбили  розсадник декоративних деревних і чагарникових порід, звели сучасну теплицю площею 0,025 га, оснащену новітнім обладнанням та системою туманного зрошення. Охоче знайомили мене зі своїм господарством багаторічний бригадир лісокультурниць Ольга Кононець, робітниці Тетяна Каракулова та Олена Сітак. Ранньої весни та влітку проводять зелене живцювання рослин, вкорінені  живці (а їх до 100 тисяч 56–ти  видів) перевалюють із касет у горщики і залишають на дорощування – як у теплиці, так і у відкритому грунті. Поруч знаходиться контейнерний майданчик з притіненням – презентаційний павільйон, де на двох сотках рівними рядочками вишикувався готовий до реалізації посадковий матеріал. Тож клієнти мають змогу переконатися в широкому асортименті й вибрати будь – які екзоти.
Чималу площу займає маточне відділення, де заготовляють живці. А особливо вражають ділянки крупномірних саджанців різних форм. Бачимо ялини, сосни, ялівці, туї тощо у вигляді шарів чи циліндрів, бачимо оригінальні форми листяних порід, зокрема  липи серцелистої.
–Працюю  садовими ножницями, сікаторами, – детально поінформував провідний  інженер лісового господарства  Віталій Гома, для котрого фігурна стрижка стала справжнім хобі. – Формуванню крони підлягають практично всі рослини, що ростуть у відкритому грунті. В листяних, скажімо, спершу виганяємо штамб, а потім формуємо зверху шарики. Підстрижене дерево в стилі нівакі користується неабияким попитом, хоч і коштує недешево, справжні поціновувачі краси платять за екземпляр по 15–20 тис. грн…
Саджанці із закритою кореневою системою пропонують покупцям з ранньої весни до пізньої осені, рекламують і влаштовують торгівлю в усіх районах, де плекають ліси, в обласному центрі. Якщо 2014 р. реалізували декоративного посадматеріалу на 77 тис. грн., то вже наступного року – на 137 тис., 2016–го – на 170 тис., 2017–го – на 470 тис., торік – більш як на 0,5 млн грн. Цього року очікують отримати близько 700 тис. грн. Помітне зростання і щодо новорічних ялинок: коли 2015 р. їх продали на 76 тис. грн., то торік – майже на 180 тис. грн.
Славиться Роменський лісгосп і ландшафтною архітектурою. Погляньте на знімку, які вічнозелені живоплоти, скульптури, дивани, а ще газони, клумби, альтанки прикрасили садибу Тимашівського лісництва. Усе за допомогою садових ножниць вистриг помічник лісничого Олександр Шевченко. Скільки треба мати терпіння і, звичайно, любові, щоб творити таку красу!
Трудівники лісгоспу несуть її в села, міста Слобожанщини. За ініціативи директора лісгоспу Олега Салова кілька років тому уклали угоду з міською радою Ромен на озеленення райцентру. При цьому не просто відпустили на 50 тис. грн  уподобані містянами саджанці, а допомогли посадити їх, надали консультації щодо догляду. Більше того, центральні вулиці власними силами прикрасили липовими алеями і взяли  своєрідне шефство над ними – поливають дерева, підживлюють… Нехай бачать люди, що лісівники не даремно хліб їдять, що праця їхня благородна і почесна. Добрий почин підтримала влада Липової Долини, придбавши саджанці липи. Донедавна це дерево днем з вогнем не можна було знайти, а тепер мешканці селища,  гуляючи духмяними алеями,  повторюють слова великого поета Гете: «Ми оточені дивом» і дякують лісівникам за ту красу, яку творять на землі.
 За високою оцінкою – самовіддана праця дружного колективу лісгоспу. Тож з Новим роком вас, а у ваших особах – усіх лісівників країни та їхніх родин. Радості, щастя, здоровя всім! Нехай твердою буде віра, рік Новий принесе Україні мир, спокій, злагоду, добро!
Микола НИКАНДРІВ

«А кажуть, що схили лисі»

Ліс і люди

Чи може таке бути, щоб на місці стиглої, перестійної діброви не посадили молодої

«Як «вирубують» Карпати», « А ліс росте» – під такими заголовками газета нещодавно надрукувала дві статті із Закарпаття, в яких ішлося про факти необ’єктивного, упередженого висвітлення праці лісівників краю в пресі, про те, як під акомпанемент різного роду псевдоекологів, некомпетентних політиків, журналістів трудівники галузі роблять велику свою справу, створюючи молоді ліси на місці вражених хворобами та шкідниками, а також стиглих та перестійних. «Давно вже замовкли всі ті, хто звинувачував нас у вирубуванні Карпат навколо санаторію «Синяк», затихли акули пера, які поливали лісівників брудом», – розповідали кореспонденту в Мукачівському лісгоспі, демонструючи в усій красі гори, що потопають у зелені. На жаль, негативна тенденція звинувачувати лісівників у всіх гріхах властива не лише гірському регіону, в чому переконуємося ледь не щодня, і не лише із засобів масової інформації. Наскільки справедливими бувають докори на адресу стражів зеленого багатства краю, бачимо на прикладі підприємства з іншого куточку України – Слобожанщини.
«Для того тут ми, лісівники»
Разом з директором ДП «Роменське лісове господарство» Олегом Саловими і лісничим Томашівського лісництва Володимиром Петрівним звертаємо з траси Суми–Київ і потрапляємо в урочище Будлянський ліс. Місцевість  горбиста, видно як пологі, так і стрімкі схили. Тут росла кленово–ясенева діброва, створена людськими руками ще в минулому столітті. У вік повної стиглості її відвели під рубання – з бензопилами прийшли десять років тому. Почали з віддалених схилів. Поступово вибираючи стиглу деревину, звільнені ділянки відповідно готували до створення нових культур. Садили за схемою 7 рядів дуба звичайного і 3 ряди ясена, вводили також липу дрібнолисту, клен гостролистий. Схили добре проглядаються з траси, а от що на них росте – у перші кілька років звіддалік навіть фахівець не побачить, не кажучи вже про пересічного громадянина. Йому нерідко здається, що ніяких сіянців там немає. Аж поки то вони піднімуться… Як і слід чекати в таких випадках, починаються людські суди–пересуди: лісівники рубають, залишають після себе голі схили. Вийти б «уболівальникам» з автомобіля, пройтися горбами, подивитися, що за рослинки там тягнуться до неба – ні і ні.
–Аналогічне і тепер, на цих ось ділянках, що понад трасою. Тут уже далеко ходити не треба, рядки дуба видно і з вікна автівки, було б бажання їх бачити, – сказав лісничий і запросив до свого дітища, до молоденької діброви. – Крім дуба є супутні породи, які насіялися самі. Посадка 2016 року, а гляньте, які деревця вже витягнулися… А загалом, – підсумував, –  такого не може бути, щоб старий ліс зрізали і не посадили новий. Для того тут і працюємо ми, лісівники, аби плекати ліси…
Переходимо через дорогу і потрапляємо в насадження, якому скоро 20 років.
–До періоду прорідження дійшло, – пояснює Володимир Павлович. – Теж садили сіянцями, і теж після рубання вікових дерев чули за спинами, що залишаємо лисі схили . А нам є чим гордитися. І не тільки дібровами.
На посаді лісничого Володимир Петрівний два десятиліття. Скільки створено під його керівництвом за цей час! У користуванні лісництва перебуває близько 3 тис. га лісу і майже весь він дубовий. Лише 10% площ займають сосна та вільха. На території  розташований базовий розсадник, де плекають сіянці основних лісоутворюючих порід для всього лісгоспу. Але про «дитячі ясла» – трохи нижче. Зупинимося ще біля одного цікавого рукотворного об’єкту – горіхового саду.
Заклали його на 20–гектарному полі. Перед тим лісничий, а також головний лісничий Іван Примак і провідний інженер лісового господарства Віталій Гома взяли участь у роботі зїзду горіхівників України, що відбувся в Дніпрі. Познайомилися з технологією вирощування грецького горіха, закупили саджанці перспективного сорту «Ідеал». Він зимостійкий, підходить до кліматичних умов півдня Сумщини. Та й грунти місцеві за кислотністю підходять для нього – аналіз провели у спеціалізованій лабораторії Нової Каховки. Відтак  три роки тому навесні на полі, захищеному зусібіч лісом, приступили до роботи.
–Садили за схемою 10х10 метрів, – познайомив із азами технології Володимир Петрівний. – Ямки 50х50 см викопували вручну, на глибину півметра. Дали в кожну по 3 кг перегною та 200 г нітроамофоски. Саджанці садили в грунт, який попередньо зняли і складували. На третій рік корені дісталися шару поживних речовин і рослини піднялися до 1 м.
За прогнозами, років через 15 з кожного дерева збиратимуть до 100 кг горіхів, а ще через 5-10 р. – удвічі більше. Відтак матимуть солідні фінансові надходження.
Зі зміною клімату  
Тепер повернемося до базового розсадника – в ньому щороку вирощують понад 400 тис. штук сіянців дуба звичайного, а ще 10 тис. – горіха чорного та 5 тис. штук горіха маньчжурського, які використовують як доповнення до насаджень патріарха лісу листяних порід. Почали плекати вже й саджанці горіха грецького – як для власних потреб, так і на продаж.
У зв’язку зі зміною клімату важче стало займатися вирощуванням сіянців сосни звичайної – на власному прикладі переконалися, що робити це краще в контрольованому середовищі. Спорудили тепличку площею 0,02 га, накрили агроволокном. Зявилася можливість контролювати доступ сонячного проміння до рослин, а також вологу. Організували туманний полив. Сітка для притінення використовується і як засіб для захисту від птахів, котрі накидаються на молоді пагони і скльовують їх. Потреби лісгоспу в соснових сіянцях (у межах 300 тис. штук) забезпечують повністю.
 Роменський лісгосп специфічний, характеризується великою розкиданістю лісових масивів, значними відстанями, що створює неабиякі труднощі. У користуванні – 17,7 тис. га, закріплених за п’ятьма лісництвами. Домінуючі породи – дуб звичайний (55%), сосна звичайна (8,4%), вільха чорна (14,8%), ясен звичайний (4,8%). Головне завдання, над яким працюють, – вирощування біологічно стійких, високопродуктивних насаджень. Щороку створюють лісові культури в середньому на 60-70 га.
–Від посадки до переходу в стиглі деревостани ліс потребує старанного догляду, – зазначив провідний інженер лісового господарства Віталій Гома. –  Для цього проводиться комплекс робіт: спершу – рубки догляду, а в більш зрілому віці, коли деревостани вже мають відповідний склад і сформовані стовбури дерев та їхні крони  – прохідні рубки. Від правильності відбору дерев у рубку  залежить якість деревостанів у майбутньому. В липні на базі двох лісництв – Роменського і Недригайлівського – провели так званий «майстер-клас» для майстрів і помічників по відведенню прохідних рубок. У процесі його вибирали другорядні породи, такі як клен, берест, липа, оскільки подальше збереження їх у складі насаджень недоцільне. Залишали лише  на тих місцях, де випала головна порода дуб. Також вибрали весь кволий, погано розвинений, пригнічений, хворий, заражений грибками дубок, який не зможе дати потрібного приросту та заважатиме  розвитку кращих дерев. З досвіду відомо, що такі якісно проведені та своєчасно виконані заходи допомагають уникнути повторних рубок і, відповідно, в подальшому значно зменшують витрати підприємства на ці цілі…
Що ж, після такого догляду можна бути цілком впевненими, що крони дерев поступово розростуться, матимуть краще освітлення, охоплять корінням більший обсяг ґрунту та спокійно чекатимуть наступної прохідної рубки через 10, а можливо й 15 років.
–Час висуває перед лісівниками нові й нові вимоги, – підсумував наші зустрічі на роменській землі директор лісгоспу Олег Салов. – Адже змінюється клімат, а відтак мусимо змінювати підходи до ведення лісового господарства. На цьому особливо наголошує начальник обласного управління лісового і мисливського господарства Віктор Чигринець. Уже малоефективними є розсадники, які раніше нас задовольняли – тепер тримаємо курс на впровадження новітніх технологій; вирощування посадкового матеріалу із закритою кореневою системою, як це вже практикується в Томашівському лісництві; на підбір порід, пристосованих до більш спекотних кліматичних умов. Гостро постала проблема з робочою силою – в багатьох селах залишилися лише люди похилого віку, тому наполегливо працюємо над модернізацією виробництва, максимальною механізацією всіх процесів, впровадженням  більш ефективних способів  трелювання, транспортування деревини. Водночас стараємося зацікавити молодь вливатися до лісівничої сімї – належними умовами праці, перспективами росту, високими зарплатами…
Насамкінець варто підкреслити, що роботу Роменського лісгоспу, яким уже шостий рік уміло керує Олег Салов, високо оцінили учасники виїзної колегії Сумського ОУЛМГ. І не лише в лісокультурному виробництві. Значних успіхів досягнуто в декоративному розсадництві, налагодженні плідної співпраці з місцевою владою та населенням, в екологічній пропаганді, в ландшафтній архітектурі. Про це та інше цікаве й корисне з досвіду лісового підприємства ми розповімо в заключній статті із Ромен.


Микола Пуговиця,
Сумська область,

Свято хранителів «зелених легень»

Коли хочеться втекти від галасливого міста, подихати кришталево чистим повітрям, порадувати око мальовничими картинами природи, не обов’язково збиратися в далеку поїздку. Простіше та економніше піти до лісу, де можна помилуватися красою природи, слухати спів птахів, спостерігати за тваринами, збирати гриби, ягоди… Густий хвойний чи листяний, а часто змішаний ліс із непов­торною флорою і фауною легко знайдете на Роменщині. Але за ним слід доглядати. Тому й потрібні мудрі та дбайливі господарі. Такими є лісники ДП «Роменське лісове господарство» на чолі з директором Олегом Саловим — хранителі найціннішого надбання природи, «зелених легенів» нашого краю.
День працівника лісу в країні відзначається в третю неділю вересня. Напередодні професійного свята голов­ний лісничий Іван Примак провів екскурсію та розповів про досягнення, новації та перспективи розвитку.
На даний час на підприємстві трудяться 120 працівників, із них 34 — персонал державної лісової охорони. Всі вони мають відповідну освіту й обслуговують лісові масиви на 17789 гектарах у Роменському, Липоводолинському, Недригайлівському, Буринському, Білопільському, Лебединському районах. За якісно виконану роботу кожен одержує гідну платню. Колектив дружний і відповідальний. Немало серед них таких, хто, прийшовши сюди молодим, залишився на все життя. Як, наприклад, головний інженер Іван Пашко, котрий 40 років працює за «покликом серця». Відчувається, що йому труд приносить задоволення, бо людина не помилилася у виборі професії.
Не менш важлива роль і бухгалтерів та економістів установи, які щодня виконують не завжди помітну, але важливу роботу.
Державне підприємство має найкращий в області місцевий тепличний комплекс, в якому знаходяться більше 120 видів декоративних рослин. Їх вирощують, формують крону, обробляють від паразитів. У цьому році дохід від реалізації саджанців склав пів мільйона гривень, але планується підняти планку вище і збільшити виробництво. Цьому сприяють і парники для зеленого живцювання. У лісових розсадниках доглядають за необхідною кількістю сіянців сосни, ялини, дубочків та інших дерев. Тож лісівники обходяться власним посадковим матеріалом.
Основними видами діяльності Роменського лісового господарства є лісовідновлення, охорона і захист лісових насаджень, а також лісозаготівля та переробка деревини. Підприємство прагне до 100-відсоткових показників виробництва. Тут застосовують прогресивний метод вирощування садивного матеріалу із закритою кореневою системою. Регулярно замовляють зі Швеції касети для розсади. Це дає можливість збільшувати термін посадки майже до року. Тому і приріст більший, і приживлюваність кра­­­ща. Постійно оновлюють техніку й оснащення. Одними з перших в області почали використовувати італійські мульчери для механізованого догляду за лісовими культурами. Є пилорама «вудмайзер», два МАЗи, два трактори з гідроманіпуляторами для вивезення сировини з важкодоступних місць, подрібнювач та шість посадкових труб для висадки молодих рослин. Лісопродукцію низької якості перероб­ляють у Недригайлівському цеху, наприклад, на паркетні заготовки, котрі експортують за кордон.
Усі приміщення опалюються відходами виробництва — тирсою та стружкою, що зараз дуже актуально.
Приємно дивує територія лісгоспу. Радують розмаїття рослинного царства, гостинний затінок і сонячні галявини. Відчувається, що працюють у лісовому господарстві люди, на сто відсотків віддані своїй справі.
Є і «Школа лісівника», де організовані заняття з вихованцями гуртка «Совенятко» ЗОШ № 11. Вони беруть участь в акціях з озеленення, їздять на екскурсії, знайомляться з особливостями праці в лісгоспі та відвідують профорієнтаційні заходи. По закінченні цієї школи учні мають можливість вступити без екзаменів у Харківський аграрний університет. В середньому, щоб стати лісничим, необхідно від 4 до 10 років залежно від навчального закладу.
А в Недригайлівському лісництві на трасі Київ-Суми поруч із рекреаційним пунктом розташований магазин «Лісовичок», де продаються сувеніри, виготовлені з дерева.
Щорічно фахівці проводять акцію «Майбутнє лісу в твоїх руках», під час якої засаджуються декілька гектарів нового лісу на непридатних для сільськогосподарського користування землях.
До речі, як нагадав інженер з охорони захисту лісу Сергій Міщенко, перш ніж знищити кущ чи дерево, необхідно замислитися про наслідки. Адже за незаконні дії накладається штраф, котрий залежить від діамет­ра пня та від коефіцієнта індексації.
Примножуючи своєю невтомною і наполегливою працею лісовий фонд Роменщини, лісівники забезпечують надійний захист земельних угідь, поліпшують екологічний стан довкілля, нарощують випуск продукції та за допомогою системи відео­спостереження запобігають розповсюдженню пожежі після недбалого ставлення відпочиваючих до вогню.
Вибравши важкий шлях єдності з природою, і в люті морози, і під палючим сонцем хранителі лісу ні на хвилину не залишають свої пости. Бо посадити ліс — це тільки частина великої праці. Його потрібно зберігати до пори зрілості, коли він стане придатним для використання.
Світлана ТРЕТЬЯКОВА

Майже 109 тисяч дерев – результат Всеукраїнської акції...

Всеукраїнська акція «1000000 дерев за 24 години», що у суботу, 17 жовтня, крокувала країною, зазирнула навіть у найвіддаленіші куточки Сумщини. Щоб покращити екологічне середовище...

Детальніше

Роменські лісівники приєдналися до акції "1 000 000 дерев...

Цього року акція з озеленення України "1 000 000 дерев за 24 години" в Роменському лісгоспі відбувалася на декількох локаціях. Насамперед звичайно ж безпосередньо в...

Детальніше

В рамках проєкту Озеленення України на Сумщині висадять...

Попри те, що погодні і карантинні умови не досить сприятливі, Сумщина активно готується до участі у Всеукраїнській акції «Мільйон дерев за добу», що проходить у суботу, 17 жовтня....

Детальніше

Василь Кузьович закликав кожного жителя України посадити...

Кожен українець повинен взяти участь в озелененні країни, заявив Голова Державного агентства лісових ресурсів України. «Всі жителі країни, особливо молодь, повинні посадити...

Детальніше

Посвята в члени учнівського лісництва "Совенятко"

Щорічно у День юного натураліста вступають до лав учнівського лісництва «Совенятко» Роменської ЗОШ  І-ІІІ ступенів №11 нові вихованці та вихованки - учні та учениці сьомих...

Детальніше